Спомин на долоні (мої власні вірші)

ДОРОГЕНЬКОМУ ТАТОВІ В ДЕНЬ АНГЕЛА
На легеньких саночках, по травичці з снігом,
Із мішком добра і щастя, з здоров'ячком, сміхом,
В цю морозну тиху ніч із місяцем повним,
Принеслась до нас зима з гарним святом добрим!

Знов Романа і початок всіх дитинства свят!
Будемо колядувати... Кожен тому рад.
Ну а я радію більше, бо ТАТО - Роман,
Що з латинської "римлянин", всім опора нам.

Баба Оля й дід Дмитро так гарно назвали.
Долю щедру й Божу ласку в Господа благали.
Тату мій! Ти так багато значиш для всіх нас!
Твоє слово і усмішка гріють повсякчас. 

Все життя Ти у роботі й таким дальше будь!
Нехай Матінка Пречиста зсила довгу путь!
Ти так щедро досягнув! Досягай надалі!
Хай в здоров'ї і добрі будуть життя далі!

Ти - Улюблений Учитель, відмінник освіти.
А що ґазда і господар - правди ніде діти!
Новий Яричів розквітнув за тих 30 років...
Кожен день Ти у роботі, в радощах й клопотах...

Тож сердечно я вітаю Тебе нині, Тату!
Зичу щастя, добра, миру, гараздів багато!
З Мамою укупці, разом живіть нам на славу!
Мої рідні, мої добрі, щирі й нелукаві!
Многих літ, Батьки солодкі, во здравії, в мирі,
Во спасенні, в Божій ласці зичимо Вам щиро!

Ну, а всіх гостей попрошу келихи підняти!
Щось приємне, гарне, добре собі пригадати!..
За Романа Дмитровича наливаєм дружно!
Хай втіка від усіх вірус! В здоров'ї -  потужно!
01.12.2020р.


Сьогодні сіночко зібрали.
Пахуче, гарне, хоч й дощило...
Не раз дитинство я згадала,
Як то колись все було мило...
Косив мій дід, косив мій тато
І коси клЕпались не раз...
Ті дні для мене були святом,
Який же золотий був час!
Косили сіно на Горі ми,
І на Здоновського колись...
А в полі нАділи робили


І колики рядком билИсь...
Бувало, йдеш, а тих копичок
Що кілька метрів... і так вздовж...
Біля копиці кілька тичок,
Брезент лежить, як буде дощ...
Які ті спогади солодкі!
Як пахло сіно!.. Красота!..
Дні були інші, не короткі,
І літом дихала душа!
Нині ж громаджу оте сіно
І згадуються Цепухи...
Взуття так чистилось відмінно,
Від сонця брали лопухи...
Така сердечна ностальгія
За тим прекрасним, що пройшло...
Душевна, трепетна, мов мрія,
Мов соловейкове село...
Хто зна, можливо, з плином часу,
Згадаю нинішній я день
І тихо скажу: "Було класно....
А зараз спогади лишень..."
26.06.2020р.

Я цього року надивилася на весну,
На дивен цвіт, веселку, вітру плин...
Хоч карантин, та красна весна скресла,
Розвіявсь у повітрі зими дим...

Хатки збудились й вже не позіхають,
А чисті вікна дивляться на світ.
Сади поважно й сніжно доцвітають
І часом з віхолою затанцює цвіт...

Щебечуть птахи... А зозулька в гаю
Кує так щиро людям на літа!
Що треба більш для щастя? Я не знаю...
Лише б здорова була вся рідня...

Нарциси, анемони і тюльпани
Неначе на весілля зодяглись...
Так мило серцю вони розквітали
Й на фото в мене гарно збереглись...

Он вже бузок із пуп'янка на волю
Рветься до сонця, щастя щоб шукать,
Бутони радості дарує всім півонія...
І хочеться красу цю обіймать!..
09.05.2020р.
З ДНЕМ МАТЕРІ, ріднесенька, Тебе щиро вітаю!
Найліпшого, що в  світі є, від серця я бажаю!
Горджуся, МАМО, тим, що Ти така є молодчина
І тішуся - найкращої матусі я дитина.
Здоров'я зичу, усіх благ, світла і сонця, миру,
Творчих здобутків, визнання бажаю Тобі щиро!
Пиши, друкуй, твори, дерзай уміло і натхненно,
На радість всім живи, працюй і будь благословенна!
Многая літа зичу я, щедрі і благі літа!
З Днем Матері! Й щоб сотая весна бузком розквітла!
Люблю, цілую і обіймаю...❤💋❤💋❤


     АНДРІЮ КОСТЮКУ, НАШОМУ ДОБРОМУ СУСІДУ, НА 40-ий ДЕНЬ З ДНЯ СМЕРТІ
Ранні птахи в ту пору вже співають...
Ти ж юним зовсім в засвіти пішов...
Пішов, звідкіль уже не повертають,
Де вічний спокій Ти собі знайшов.

34... Жити ще і жити...
Втішатись сонцю й сонячній весні,
Тобі б кохати, тішитись, любити, 
А не лежати у сирій землі.

Страшну, болючу й невимовну тугу
Залишив Ти по собі... Спочивай...
Був добрим Ти сусідом, братом, другом...
Ми не забудемо Тебе! Ти так і знай...

Якось так склалось, що лише це фото,
Як пам'ять, що залишилась про Тебе.
Покинем нині всі свої турботи
І пом'янем в молитві так як треба...

Ми дякуєм Тобі за всю увагу,
Котру Ти приділяв нам як сусід.
Завжди підвіз, був чуйним, мав повагу,
Чи жінка, чи дитина, а чи дід...

Не скривдив ані ділом, ані словом,
Не причинив ні болю, ні образ...
За душу в раю "Отче Наш" ми змолим
І будемо молитися не раз...
Вічная Пам'ять...
10.05.2020р. 

Вже нині два роки, як Тебе нема...
Стіка по обличчю тужлива сльоза.
В уяві БАБУНЯ, лиш голос затих,
Добрі рученята, голка й нитка в них.
Дивлюсь на вишивки і стискає в грудях,
Твої добрі очі десь шукаю в людях...
Не наговорились, не нажились вкупці,
Час безжально канув, став попелом в грубці.
Зостались, рідненька, в пам'ять вишиванки,
Рушники злочені і блузки-співанки,
Образи-загати, настільники-долі,
Подушки і штори, руки захололі...
Сиджу, роздивляю ті Твої полотна...
І сама природа днесь навіть скорботна.
Одлетіла в вирій Ти, моя БАБУСЮ.
Спочивай у Бозі... Люблю і молюся...
01.05.2019 р.





1. Спомин про паломництво по Європі, 07. 07. – 12. 07. 2015 р.

На вершечку літа, у Купальську днину
Стрілась знову вкупці паломна родина…
Десь на мить здалося: не було розлуки…
Добрі щирі очі, теплі міцні руки…

Лайнер біля церкви, проводи в дорогу…
Щирая молитва від серця до Бога…
Перетин кордону… Спокій, мир та лад…
Ми всі у Європі!.. Й кожен тому рад!

Rzeczpospolita Polska… Славен автобам!
Відчутно – Європа! Хто б що не казав…
Їдем в місто Краків. Чули всі про нього
Із назвою міста нас звязує много!

Бо у Львові маєм Краківський базар,
Вулицю й ковбаску їмо не на жарт…
І правдиво, кожен згодиться зі мною:
Ми були у Кракові серцем і душею…

Ну, а серцем – в Львові… Трошки на Півальній…
Десь на Старім ринку… Бо схожість банальна…
Краків нас потішив, збагатив духовно…
Базиліки, храми, молитва жертовна…

Милятинський Йсусик… Сльози… Щем… Печаль…
До купола сходить щирий серця жаль…
А далі – Освєнцім… Табір Аушвіц…
І мороз по тілу… Жах, що творив фріц!

Тонни там волосся, одягу, щіток…
Голоднії очі сумних діточок…
Там мільйон сто тисяч невинно вбієнних…
Це чорна сторінка із років воєнних…

Камяниці й мури… Дріт під струмом всюди…
Гинули розумні, чисті серцем люди…
За їх юні душі всі ми помолились…
Свічечки й лампадки в память запалили…




У серцях десь нотки жалю і вини…
Їм би жити й жити… На правді вони…
«Час швидко тікає, а вічність чекає…»
В Вадовіци лайнер з нами поспішає.

Бо там народився Йоанн Павло ІІ,
Святий Покровитель… Рідний всім і всюди…
Знов щира молитва… Свячена водичка…
І смачна кремувка нам солодить личка…

В готелі ночівля. Шведський стіл зраненька.
Ми далі в дорогу… О Пречиста Ненько!
Ченстоховська Мати Божа Пресвята!
Нашій Україні дай долі й добра!

Молимо Тя щиро про мир у державі,
За родини й сімї подяки складаєм…
Святою водичкою всі ми закропились,
В дорогу до Праги щасливо вмостились…

А Прага вечірня – то направду диво!
Сяє таємниче і дуже красиво!
Карлів міст, Оттава і Йоанн Нелуцкий
Сторожить віками долі й життя людські…

Ніч в готелі Праги мов дитини сон…
І серця забились дзвінко в унісон…
Злились воєдино шум століть та ери…
Й ось ми на могилі Степана Бандери…

Цвинтар Вальфрідгоф… Мюнхен… Тишина…
Панує над нами аура свята…
Батьку наш, Степане! Ти тоді не згинув!
Ти в небо до ангелів пресвятих полинув!

Щоб з ясної зірки стерегти державу,
Господа молити про міць її й славу!
Ворог-москалюга має досі страх,
Що Ти ще воскреснеш, розвіявши прах

Вольності й свободи, миру і добра…
Й стане європейською Вкраїна моя!..
Лампадки у память… Синьо-жовтий стяг…
Тризуб в кожнім серці… «Отче Наш» в устах…

Батьку наш і брате, вертайсь в Україну!
Знаєм, Ти щомиті серцем до нас линеш…
Матінко Пречиста! Діво Пресвята!
Благослови наші змолені вуста!
Дай Вкраїні миру! Хай лунає спів!..
Як того Бандера великий хотів!..

Славні Мюнхен й Дрезден… Що іще сказати?
Красу їх і велич годі описати…
Крізь нас проходили століття й віки…
Згадку цю приємну понесем в світи…

Спогадів і споминів в нас по самі вінця.
Ми здійснили мрію кожного вкраїнця!..
Тож маєм нагоду подяку складати,
Слова найтепліші від серця сказати…

Наші отче й їмосте, наші заводили!
Без Вас по Європі ми би не ходили…
Ви попрацювали, групу сформували
І своїми молитвами нас оберігали…

Вже, як будем вдома, трошки відпочиньте…
Всі свої турботи забудьте й відкиньте…
А десь за два місяці, ми були б не проти,
Щоби Ви повезли знов нас до Європи!

Поки ми, панове, маєм Шенген візи,
На стрих не ховаймо чемодан й валізи…
Тож щасти Вам, отче й їмосте Маріє!
Хай Пречиста Діва повсякчас леліє
Вас і всю родину! Нехай посила
Благодать до хати на многі літа!

Дякуємо щиро п.Валентині
Й усім іншим гідам, що були донині…
З Вами ми пізнали правду всіх часів…
Звук легенд, історії у душах присів…

А водії наші, що не знають втоми,
По Європі їдуть, як у себе вдома…
На кожному паркінгу їх вже добре знають…
З держави в державу привітом стрічають…


Юро і Михайле! Було добре з Вами!
Підкоряйте з Богом нові автобами!
Світла Вам зеленого, миру і добра!
Аби доля щедрою до ста літ була!

Паломники - друзі! Мої сестри й браття!
Зичу Вам здоровя, до всього завзяття!
Віри і незламності, і сердець тепла!..
Щоби не останньою зустріч ця була!..

Звісно, вибачайте… Та гріх не згадати,
Що була я у Європі зусиллями тата…
Дякую сердечно! Здоровя Тобі!
Хай Ангел провадить щодня у житті!
Щастя Тобі, тату, сили і добра
До ста літ і далі!.. Крізь многі літа!..

Знов перегорнули ми життя сторінку…
Йде відлуння споминів легко так і дзвінко!..
Всім до нових зустрічей! З Богом повсякчас!
Хай ідуть на користь Вам літа і час!




2. Вірш, написаний у Вифлеємі під час Паломництва   «Слідами Ісуса Христа» 03. 03. 2012р.

О Благодатна Земле Свята,
Котрою ступала Ісуса нога…
Якою Він йшов і творив чудеса,
І де розпинали Його до хреста.
         Не віриться навіть, що тут були ми…
         Й повнились щодень наші очі слізьми…
         А в душах й серцях осідала тривога…
         За муки Христові – молитва до Бога.
Від вражень, емоцій стискало нам груди
Й від думки, що ми разом всі отут були.
Торкалися трепетно тих святих місць,
Черпали з Землі благодать й добру вість.
         Тож нині подяку складаєм Тобі
         За наші молитви й прохання усі.
         О Земле Ісуса! Уста прикладаєм
І голови низько в пошані схиляєм.
О Матінко Божа! Всіх нас вбережи,
Від зла і неправди Ти нас захисти!
Пречистою ласкою і омофором
Ти нас заступай й Своїм чистим покровом!
         Молись за стражденну віками Вкраїну,
         За всіх українців, за наші родини.
         За спокій і мир у вселенському світі
         Благаєм Тебе ми, Ісусові діти.
Ще нині подяку величну складаєм
Отцю Василю і здоровя благаєм
Вам, отче, та їмості, і Вашим дітям,
Прожити премногі щасливії літа!
         А Лєночка наша – то «живчик», правдиво.
         Словами уміє творити теж диво…
         Ми разом із нею пройшли крізь століття.
         Господь хай зсилає Вам многії літа!
О милая Лена! Желаем Тебе
Успехов и счастья, везенья везде!
Подольше ребенком еще оставайся!
Большой привет маме! Всегда улыбайся!
         И знай: не забудем Тебя никогда!
         Ты – солнечный лучик, что светит всегда!
         Живи Ты счастливые долгие годы!
         Желаем на сердце хорошей погоды!
Ще нині Джамалю ми дякуєм щиро
За те, що вправляв отим лайнером вміло.
Здоров’я бажаєм всій Твоїй сім’ї!
Хай мрії здійсняться й бажання усі!
         Dear Jamalle,
         Good luck for you!
         All best for you!
         Be always happy!
         We love you!
         The best driver in the world!
         Thank you. We have one more friend!
Світланочці дякуєм щиро-прещиро!
Здоровя бажаєм, удачі і миру.
За всі ці старання – наш низький уклін!
І многая літ ми бажаєм Тобі!
         Пробачте, але не згадати не можу
         Я нині і тата. В жару і негоду
         Він прапор наш рідний в руках гордо ніс.
         І трепетно було, й врочисто до сліз…
         Ми многая літа бажаєм Тобі
         В здоровї і щасті, у ласці й добрі!
Паломники, друзі! Звертаюсь до Вас!
Хай Бог береже усіх Вас повсякчас.
Нехай в серцях Ваших зринають завжди
Слідочки Ісуса, якими йшли ми…
         Ми дякуєм долі, ми дякуєм Богу
         За добру й щасливу Святу цю Дорогу!
         Дай, Боже, ще миті такої діждати,
         Щоб знов Святу Земленьку цю цілувати…


Субота, 03. 03. 2012р.
Вифлеєм, Shepherd Plaza Hotel.


                                                                  Романів Марія Романівна,
                                                                  учитель англійської мови
                                                                  Дідилівського НВК
                                                                 

Тел. (067) 802 99 36


    3. Беатифікація Івана Павла ІІ. 27.04. - 04.05. 2011.
Напевне, наше життя тим і є цікаве, що не знаємо, що нас чекає в майбутньому, бо ще навіть кілька місяців тому я й уявити собі не могла, що попереду – паломництво до Риму… Не можу і досі повірити в те, що ми стали свідками події, яка,  мабуть, відбувається раз у століття… Беатифікація Папи Івана Павла П… Величезне диво із див…
                       Чесно кажучи, постать  Кароля Войтили є рідною і близькою для мене здавна. Пригадую 27 червня 2001 року. До Львова прибув Блаженний Папа Іван Павло ІІ.
Рясний львівський дощ, йдучи вулицями та скверами міста, теж радо вітав Папу. Це зовсім не засмутило Івана Павла ІІ. Навпаки, на його думку, то добрий Божий знак, символ світлого майбутнього. Вже кілька раз я сама собі задавала питання, коли почалося моє паломництво до Папи… Можливо, саме тоді, або ж далекого 2005 року, в квітні, коли весь світ облетіла страшна звістка, що серце Івана Павла ІІ зупинилося… Згадую той хвилюючий мітинг-реквієм, який ми проводили разом з мамою, моєю колегою по роботі, Євгенією Юрчишин – Кулик  та моїми на той час учнями 9-А класу…
                     Отож, кілька слів про наше паломництво до Риму. Почнемо все спочатку.
                     Із великим сердечним хвилюванням ми очікували середи,
27 квітня. Здолавши всі  труднощі, які ставали на нашому шляху, ми перегорнули листок календаря і нарешті той день настав. Сонце яскраво осявало територію навколишнього храму Святого Архистратига Михаїла у с.м.т. Запитів. Отець Василь Бесага – декан Новояричівського деканату радо зустрічав кожного, хто прибував сюди, доброю посмішкою та щирим християнським привітом «Христос Воскрес!».  Коли я вперше глянула в очі отця-декана Василя Бесаги, то побачила в них радість і тривогу перед далекою дорогою. З великою батьківською любовю  о. Василь благословляв кожного. Після спільної молитви у храмі ми рушили в дорогу. Відчувалося якесь незрозуміле хвилювання. Проте зручно вмостившись у салоні автобуса та промовивши слова молитви на вервичці, спокій запанував у наших душах і серцях.
    Парохи, котрі супроводжували нас, додавали нам впевненості та віри. По-особливому хочеться подякувати отцю-декану Василю Бесазі (настоятелю храму УГКЦ смт. Запитів), о Василю Мирці (настоятелю храму УГКЦ с. Деревляни), о. Василю Ковалю (настоятелю храму УГКЦ с. Старий Яричів), о. Зеновію Ковтуну (настоятелю храму УГКЦ с. Вислобоки). Молитви та задушевні слова, котрі линули із уст священиків, були сповнені життєдайної сили та невичерпної енергії. Ми мали велику честь отримати благословення від самого єпископа Сокальського - Жовківської єпархії Кир Михаїла Колтуна.
   … Непомітно промайнула ніч в автобусі. Наші водії, п. Зіслав та п. Рафік, долали простори за межами України. Весь час витала пісня дзвінка, мелодійна та голосиста… І вже наступного ранку ми насолоджувалися красою Австрії…
   Відень… Віденська кава… Віденський вальс. До повного моменту ці поняття були для мене дещо абстрактними. Проте, вдихнувши на повні груди віденське повітря, увібравши в себе всю таємничість та неповторність споруд здебільшого у старовинному готичному стилі, я стала по-іншому дивитися на світ. І що найбільш мене вразило, - так це довколишня чистота і культура спілкування. Купуючи магнітик на холодильник у тамтешньому магазинчику, мабуть, на все життя запам’ятався мені місцевий продавець. Спілкуючись з ним англійською мовою (а за це щиро дякую своїй мамі і вчительці Є. М. Юрчишиній - Кулик і не можу не згадати), хочу віддати належне тому пану як продавцю, котрий по-батьківськи побажав нам щасливої дороги і нагадав, що гроші й документи треба міцніше тримати біля себе…
   … Швидко збіг день… Треба було їхати далі… На нас чекала ночівля у готелі в Братиславі. Хочу відзначити, що гостинності європейцям не позичати. Менеджер словацького готелю на прощання зробив нам приємний сюрприз, ввічливо подякував та запросив знову відвідати столицю Словаччини. На календарі було вже 29 квітня. Нас нетерпляче чекав Рим…
   Всі дороги ведуть до Риму - ця старовинна приказка давно ілюструє значення і велич міста Риму, caput mundi(столиця світу). І яким би шляхом не потрапляла сюди людина, вона не може не відчути того, що їй пощастило отримати унікальну можливість відкрити для себе історичну архітектуру, духовну та художню спадщину універсальної цінності, оскільки римська цивілізація - поряд цивілізацією Еллади - лягла в основу всієї західної культури.
   У цьому ми переконалися, відвідавши Тіволі - старовинне місто, котре лежить приблизно на відстані 30 км від Риму, багате на пам’ятники минулого, основним з яких і є Вілла  дЄсте. Ця вілла збудована у 1550 р. Пірро Лігоріо, відома своїм парком та фонтанами, Парк складається з двох об’єднаних воєдино трьох ставків та Фонтана Нептуна. Спускаючись зеленими алеями, можна побачити славний Фонтан Дракона (на першій алеї), а поруч з ним Фонтан Органа. Надзвичайної краси там Фонтан Тіволі, Алея ста фонтанів та Фонтан Крушка, у будівництві якого відзначився також і Берніні. Там же в парку знаходяться штучні гроти мальовничої форми.
В центрі міста чудовий Собор, споруда в стилі Бароко, розпочата у XVII ст., але завершена значно пізніше. Поруч з ним чудова дзвіниця романського стилю. Ось так і пройшов наш перший день перебування на італійській землі.
         Настала неділя,1 травня. Мабуть, такого піднесення, величі духу давно вже не відчував кожен із нас. Роман Дмитрович  Кулик, селищний голова Нового Яричева, мій тато, гордо взяв у руки наш рідний синьо-жовтий прапор. Прапор, котрий  об’єднував нас протягом цілого паломництва і завдяки якому не одна емігрантка чи емігрант зі сльозами на очах згадали в певний момент свій дім, свою родину…
         І от ми стаємо свідками світлого дива, події про яку писатимуть газети, колись будуть написані книжки. Трепет і хвилювання, молитва і віра – це все воєдино сплелося у наших серцях. Один одному подаємо руки. Один одного прощаємо. І не важливо, чи поляки біля нас, чи німці, чи італійці…ми всі рівні перед Богом…
         В унісон лине до небес молитва до Блаженного Папи Івана Павла II:
         «Блаженний Іване Павле, святителю Христової Церкви! В часі свого земного життя Ти віддав себе у цілковиту посвяту Пресвятій Богородиці. Її материнське заступництво та молитва були для Тебе поміччю та розрадою, а в скрутну хвилину хоронили Твоє життя для жертовного служіння Богу, Церкві та людству. Подібно до старозавітного Мойсея, Ти виводив народ Церкви, новий Ізраїль із неволі безбожних ідеологій та провадив до свідомості життя у вірі та свободі. Премудрі слова твоїх повчань були
плодом Твого духовного сопричастя з Пресвятою Дівою Марією, з Її
співстражданням Христовому розп’яттю та з Її світлою радістю воскресіння, а щоденний Твій труд був пронизаний споглядання  та прославою Її благословенних чеснот. Блаженний Отче Іване Павле, припадаємо до Тебе в цей час з молитвою, щоб за Твоїм посередництвом та Її заступництвом  ми  могли пізнати Божу волю та з впевненістю йшли життєвим шляхом нашого спасіння у вірі, надії та любові на славу Бога Отця, Єдинородного Сина та Всесвятого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.»
         Щасливі та блаженні спокоєм мандруємо Римом. І знову … О Боже !? Невже знову диво? Назустріч нам  іде сам Блаженніший Святослав, наш єпископ. Несказана радість осяяла нас…Духовно багаті та умиротворенні завдяки благословенству Глави УГКЦ прямуємо до Ватикану…
         Ватикан – найменша в світі самостійна держава, з римським Папою на чолі, найвищим духовним провідником християн світу – постав 11 лютого 1929 року внаслідок Лютеранського договору між італійським урядом та Апостольським Престолом. Займає територію на правому березі ріки Тибру, там, де в давнину було замучено  багато християн,  а серед них і апостола Петра. Милуємося величчю  та красою собору  св. Петра. На фасаді собору з великим центральним  притоком виділяються девять лоджій, одна з котрих, центральна, називається Лоджією Благословення – саме звідси Папа Римський звертається благословенням «Urbi et Orbi» - «Містові та Світу»до всіх християн, звичайно, на Різдво та Великдень…
         … А вже наступного дня нас чекала Падова. Це містечко, де знаходиться Базиліка святого Антонія Падевського. Зайшовши у храм, забуваєш про  свої проблеми і турботи. І тільки молитва, велична і свята, підносить тебе до Господа…Молитва, що лікує, що знаходить… Молитва, що зцілює… І хочеться жити і творити добро!.. Жити без фальші, без гніву, без темних зазіхань. Хочеться милуватися красою того дивного і чистого краю, красою тих італійських сосен, красою природи, котра чимось нагадує мені рідну Україну…
         Далі кораблем пливемо до Венеції, міста – перлини на воді. І знову над морем тріпоче наш прапор, наче єднає прозору воду Венеції з пшеничним українським перевеслом… Милують око вузенькі, мов антикварні, вулички.
Будинки відділені один від одного неширокою річкою. Можна поплавати на гондолі. Така тишина подекуди! Тільки й чути, як плеще об воду весло. Радісно різними мовами гомонять про щось люди на Мосту Закоханих…
А ніжні промені сонця лоскочуть дахи венеціанських будівель. Ось так непомітно – і ми у храмі святого євангеліста Марка. Лине сердечна молитва… Фото напамять… І спогади – добрі та немеркнучі…
         До побачення, італійська земле! До нових зустрічей!..
         … Ніч в автобусі, мов спалах зірки. Сон непомітно закрадається до салону. Тиша… Попереду – ще два дні паломництва.
         І от ми у Празі. Добре старовинне місто. Місто з віковічною історією та культурою. Зупиняємось на Карловому мосту. Милуємось празькими краєвидами, які кличуть і заманюють нас до себе. Бо ще стільки у світі незвіданого, непобаченого, непрочитаного… Життя триває…
         Подумки линемо додому, де нас з нетерпінням чекають. Залишилось проїхати територію Польщі. Отець – декан Василь Бесага робить нам приємну несподіванку – екскурсію у містечко Вадовіци, де народився Кароль Войтило. Не можу і досі спокійно згадувати ті місця, де малими босими ногами бігав майбутній Папа Римський, ту колиску, в якій його колисали… Тут стільки пам’яті і слави… Робимо фото біля постамента Івану Павлу ІІ. Молитви й прохання переплітаються між собою, зрештою, як і ми, паломники. Бо цей тиждень, проведений разом, надзвичайно нас здружив та зєднав…
         Стомлені та безмежно щасливі їдемо додому. І веземо зі собою спогади, як немеркнучу славу побаченого, відчутого та пережитого.

                                                                    Марія Романівна Романів,
                                                                  вчителька англійської мови
                                                                           Дідилівського НВК,
                                                                  жителька с. м. т. Новий Яричів.

                                                                            067 802 99 36


Що робить людину сильнішою в світі?
Нема, мої любі, тут правди де діти...
Сильніші стаєм в світі зла і обману,
Коли в очі брешуть, наносять нам рани.
Коли із-за слави чи ради кар'єри
Нас силоміць пхають у чорні вольєри...
Супроти людини, супроти душі...
Не відають лиш, що на їхнім путі
У певному місці чека бумеранг...
І хоч би який був у них акваланг,
Те зло, що для інших чинили всяк час,
Сторицею в карму поверне не раз...
Перш, ніж щось сказати до когось брехливе,
Приміряйте плаття на себе... Правдиво...
І наше життя до схід сонця не йде...
Не встигнеш оглянутись, - нічка зайде...
Марія Кулик -Романів.
30.03.2019 р.

Ронить березень вже хмари,
Йде назустріч квітня чарам.
Днесь тепліє і травичка,
Мов цілющая водичка,
Око тішить і милує,
Наче так вона жартує:
Вчора була земля чорна,
Нині ж бистра і моторна
З-під землі росте трава,
Квітка прагне до тепла...
Кожен кущик, кожна гілка
Вже бубнявіє, і зрідка,
Мов весни білі корони,
Квітнуть перші анемони...
Марія Кулик - Романів.
30.03.2019 р.



ОБІЙМИ МЕНЕ
Обійми мене тихо молитвою,
Страшно так, як ракети летять.
І по небу скаженою бритвою
Гаснуть зорі і хмари тремтять...

Обійми мене словом лиш лагідним,
Нехай скреснуть довкола шаблі
Й увірветься життя сокоягідне,
Запанує днесь мир на землі.

Обійми поцілунком палаючим,
До тремтіння кісток обійми...
Щоб губами п'янкими блукаючи,
Пригортало нас щастя крильми.
Обійми мене...
02.01.2024р.

Немає коментарів:

Дописати коментар